Історія Волинської губернії (столицею якої Житомир був понад сто років – з 1804 до 20-х років ХХ століття) тісно пов'язана з німецькими колоністами, які почали заселяти цю територію у першій половині ХIХ століття. Десятки тисяч селян-колоністів (переважно з Померанії та Сілезії) переїжджали в ті роки на українську Волинь. Найбільші хвилі переселенців спостерігалися у 1830-х та 1860-х роках. Серед причин еміграції німців на схід можна назвати наявність великих лісів і пасовищ на Волині.

Німецька колонізація Волині мала досить суттєві економічні наслідки — створені тисячі дрібних та середніх підприємств, власниками яких стали вчорашні колоністи. Крім того, суттєво змінилася етнічна картина Волині, багато міст краю поповнилися представниками німецької меншини.

Житомир (як центр губернії та досить розвинене на той час місто) особливо приваблював німецьких переселенців зі старих аристократичних сімей. І хоча, наприклад, у 1873 році у Житомирі проживало лише 397 осіб лютеранського віросповідання (що майже автоматично означало німецьку національність), вплив німецької національної громади на суспільно-культурне життя міста був визначальним. Сім'ї Ріхтерів (предки знаменитого піаніста Святослава Ріхтера, який народився у Житомирі 1915 року), Арндтів, Штейнів, Еншей, Ферстерів, Вільке, Шадель — це не просто прізвища, це частина інтелектуальної еліти тодішньої столиці Волинської губернії.

Серед членів німецької громади були музиканти, банкіри, архітектори, інженери, лютеранські пастори, підприємці, видавці, навіть керівники Житомира (1883—1886 рр. міським головою був Оскар Ернестович Трулль). Більшість із цих людей знайшли своє останнє місце спочинку саме на місцевому Лютеранському цвинтарі.

Німецькі колоністи почали рух на Волинь у 1858-1859 рр., але масовості він набув після скасування кріпосного права у 1861 році. Це вже була третя хвиля міграції німців у Російську імперію. Їм надавали землю й на певний час звільняли від податків. І німці вирушили на Волинь. У другій половині XIX століття, тут, на малородючих, болотистих, заліснених землях, мешкало 10% від усіх німців імперії.

Перші німецькі поселенці, які купили тут землю, жили спочатку у наметах, паралельно будували житло, розробляли землю. Більш детально про тодішній стан німців-колоністів пише американець німецького походження Дональд Міллер у своїй книзі «Серед вовків».

Перші роки були для поселенців дуже складними, але вже через деякий час колоністи ставали доволі заможними людьми. Також відзначали їхню дисципліну, порядок та зразкове ведення господарства.

Святослав Ріхтер – один з найталановитіших музикантів ХХ століття, видатний піаніст, культурний і громадський діяч, прославився віртуозною технікою гри, багатим репертуаром і дивовижними музичними інтерпретаціями.

Народився в 1915 році, в Житомирі, в сім'ї волинського німця Теофіла Ріхтера - органіста місцевої лютеранської кірхи - «вільного художника», та дворянки Анни Москальової.

У віці 7 років сім'я переїхала до Одеси, де Святослав почав свою трудову діяльність в якості акомпаніатора, співака-аматора та концертмейстера, а з 1937 року – вчиться в Московській консерваторії в класі відомого професора Генріха Нейгауза. Світ пізнав Ріхтера як глибокого мислителя, великого музиканта, могутнього титана, правдивого і щедрого на думки і почуття, як романтика та інтелектуала, як лірика і людину незламної волі.

Старий німецький дзвін у селі Нова Олександрівка, яке було засноване, як німецька колонія в Пулинському районі Житомирської області. В селі німецькими колоністами було збудовано кірху і школу, які не збереглися до наших часів. Як пам’ять про німецьких колоністів тут дожив тільки дзвін.

В наш час він розташований біля новозбудованої православної церкви. Напис на дзвоні свідчить про те, що він був відлитий у Німеччині, у місті Бохум, у 1913 році.

Довідково: Пулинський німецький район (Deutscher Kreis Pulyn) — адміністративно-територіальна одиниця, створена в рамках політики коренізації, з центром у селищі міського типу Пулини, що існував у 1930—1935 роках у складі Волинської округи, наразі Житомирська область.

Мало хто знає, що на Житомирщині, у маленькому селі Заздрівка, збереглася кірха німецьких колоністів-баптистів, закладена у 1896 році. Прекрасна будівля і нині виконує свої первісні функції – це дім молитви християн-баптистів.

Село Нойдорф (нині Заздрівка) було засноване у 1862 році. У німецькій мові є слово neiden – заздрити й der Neider – заздрісник, а також neiderfüllt– сповнений заздрощів.

Цікаво, хто тут кому заздрив? Навряд чи спочатку тут було колоністам легко. Свої храми колоністи будували із міцного дубового дерева, але у Нойдорфі вирішено було поставити велику муровану будівлю. Її заклали у 1896 році, а освятили у 1907-му.

Основний стиль храму – неоготика, щоправда без високих шпилів та дзвіниць, але із гарними стрільчатими вікнами.

Тихе спокійне життя Нойдорфу змінилося із початком Першої Світової війни. У 1915 році була заборонена німецька мова.

Прихід більшовиків спочатку полегшив життя німців, але у 30-і роки церкву закрили й перетворили її на зерносховище.

Почалася депортація німців до Казахстану, частина з яких повернулася на ці землі вже під час Другої світової війни.

Окупаційна влада оголосила їх «фольксдойче» й мобілізувала чоловіче населення. Їх залучали до роботи в окупаційних установах, поліції, жандармерії й гестапо.Хоча існують свідчення, що далеко не всі німці-колоністи симпатизували окупаційній німецькій владі.

У 1943 році, із наближенням лінії фронту, всіх етнічних німців примусово вивезли до Німеччини.

А у 1948 році Нойдорф (в перекладі Нове село) перейменували у Заздрівку.

Дерев’яна кірха у селі Сорочень (Житомирська область) збудована у 1906 -1910 рр.

Ця будівля є унікальною тим, що є єдиною дерев'яною серед німецьких культових споруд Житомирщини, що частково вціліла до наших днів.

Її будували з міцного дуба, якого тамтешні німецькі поселенці називали Eisenholz, що у перекладі означає «залізне дерево». Та й він, відслуживши півтора століття, зараз руйнується.

Залишки цієї споруди є крихтою пам’яті про працелюбних німців, які компактно проживали в селах-колоніях цього краю у ХІХ – першій третині ХХ ст.

У серпні 1935 року майже всі німці в районі стокілометрової зони від кордону з Польщею були депортовані до Казахстану.

У зв'язку з виселенням етнічних німців було закрито їхні школи, церкви та молитовні будинки. Більшість вчителів та служителів церкви заарештовано. Церква у Сорочені була закрита та перетворена на зерносховище.

Частина німців Житомирщини загинула в горнилі Другої світової війни, багато - під час перевезення на поселення до Сибіру.

Етнічні німці, які повернулися після 1956 року на батьківщину, були змушені приховувати свою національну приналежність, щоб влаштуватися на пристойну роботу чи отримати вищу освіту в радянських вузах.

Нині на Житомирщині мешкає не більше однієї тисячі етнічних німців.

Село В'язовець (Житомирська область) - колишня колонія Язовіц, заснована у 1879 році німцями-колоністами.

У 1936 році із села до Казахстану радянською владою було переселено 50 німецьких родин (280 осіб).

На фото – німецька кірха у с. В’язовець, побудована у 1913 р.

Нині в селі не залишилось нащадків німецьких колоністів, а у приміщенні кірхи розташовано місцевий будинок культури.

Село В'язовець (Житомирська область), колишнє лютеранське поселення на власних землях, знаходилося за 40 км північно-західніше Житомира. Належало до лютеранської громади у Геймталь. Збереглася стара будівля німецької школи.

У 1936-му році із цього села, яке було німецькою колонією, до Казахстану було переселено 50 родин німецького походження, разом з батьками було виселено 142 дитини, більшість з яких були учнями саме цієї школи.

В теперішній час це колишнє шкільне приміщення використовується для релігійних потреб місцевої громади.

На фото – залишки німецької вчительської семінарії в селі Ясенівка (колишнє німецьке поселення Heimtal) Житомирського району. 

Семінарію було збудовано у 1904 році. Вона готувала вчителів для шкіл навколишніх німецьких колоній.

До нашого часу будівля семінарії дійшла у напівзруйнованому стані. На українських землях з 1860-х років учительські семінарії були основним (хоч не єдиним) типом шкіл для підготовки вчителів початкових шкіл.

Курс навчання тривав від 3 до 4 років.

Школу в Березівці збудували на кошти багатого німецького купця, колоніста Йогана Арндта у 1911 році.

Його батько – Юліан Арндт, який походив із польського Лодзя, хоч і був німцем баварського роду, працював на суконній мануфактурі у фабриканта Тонна, у Рожищі Рівненського повіту, і дуже розбагатів. /p>

У 1881 році він переселився у Березівку, яка була німецькою колонією. А може він її сам зробив німецькою колонією, купивши величезні землі, та й саме село, створивши тут велике господарство – маєток та фільварок.

На початку ХХ століття він подарував Березівку (дехто каже, що продав) своєму сину – Юліану, який і виділив кошти на будівництво красивої, модернової земської школи, в якій нині міститься загальноосвітній сільський ліцей.

Це подовжена дерев'яна будівля є культовою спорудою XIX століття, розташована в центрі Коростишева на Житомирщині.

Зведена переселенцями з Німеччини, які працювали в тутешніх краях на різних промислових підприємствах.

Спочатку будувалася як кірха для лютеранських обрядів.

Нині належить релігійній громаді євангельських християн-баптистів, які облаштували тут будинок для молитов. 

В 2011 році у Житомирі відкрили меморіальну дошку Святославу Ріхтеру, у 2015-му – музейну кімнату пам’яті видатного піаніста, влітку 2016-го на честь Ріхтера перейменували житомирську вулицю 1 Травня на вулицю Святослав Ріхтера. 

У березні 2025 року у Житомирі відзначили 110 річницю від дня народження видатного музиканта.

2-а музична школа у Житомирі є однією з найстаріших та найпрестижніших музичних навчальних закладів у місті. Її історія сягає далекого 1925 року, коли було засновано школу для підготовки музикантів, а Святослав Ріхтер ще в юнацькому віці давав концерт в цьому приміщенні.

Водонапірна вежа — історична споруда на вулиці Косенка, 24 у місті Житомир, споруджена 1898 року за проєктом місцевого архітектора Арнольда Карловича Єнша – місцевого волинського німця.

Використовувалась як регулятор тиску води та пожежна оглядова вежа - каланча. Споруда виконана в стилі модерн. Фасад прикрашають чотири оригінальні ковані елементи.

У верхній частині розміщені два накопичувальні баки об'ємом по 100 кубів, тому на висоті 20 метрів по кутах вежа конструктивно підсилена контрфорсами.

На даху розмістилась невелика будка - наглядовий майданчик з прожектором, на якому чергові подавали знак про пожежу пожежній частині та жителям міста.

Лютеранська кірха (нині також баптистська) церква в Житомирі; пам'ятка архітектури, розташована на вулиці Коцюбинського, 5.

Охоронний номер пам'ятки — 19. Приміщення лютеранської кірхи було побудовано і освячено в честь святої Анетти в 1896 році. Його спорудили на Лютеранській вулиці. Сама ж вулиця отримала цю назву ще в середині XIX століття, після того, як община отримала тут від пані Кнаак землю. 

Будинок кірхи споруджений за проєктом житомирського міського архітектора Арнольда Карловича Єнша. В ньому, використовуючи здавалося б досить малопридатний для створення фасадів з багатою пластикою матеріал — звичайну цеглу, архітектор досяг своєї мети. 

Оригінальна будівля кірхи, споруджена у стилі модернізованої готики, милує око вдалими пропорціями і розумним поділом бокових фасадів, які завдяки неглибоким кесонам, виглядають напрочуд цільно і легко, незважаючи на величезний розмір вікон.

Лютеранська община Житомира бере свій відлік від 1801 року. Зараз для проведення богослужіння лютеранами, баптистська громада надає їм будівлю храму безкоштовно. Громада Німецької євангелічно-лютеранської церкви України в Житомирі налічує близько 50 віруючих різних національностей.

Лютеранські літургії проводяться щонеділі та у свята о 14:00 українською мовою, а головні молитви дублюються німецькою мовою, оскільки значна частина прихожан є етнічними німцями.

Село засноване німецькими колоністами у 1806 році. Першими його поселенцями були 12 сімей німців-колоністів.

За прізвищем першого з них – Дерман, і пішла початкова назва цього населеного пункту – Дерманівка. Ці поселенці посадили місцевий ліс, який росте і донині, й обробляли по десять – сорок десятин землі.

Німцями-колоністами у 1918 році була побудована дерев'яна лютеранська кірха, яка збереглася й до сьогодні. У ній був німецький духовий оркестр та орган. Потім з неї зробили клуб. За часів Радянського Союзу на території кірхи на першому поверсі діяв сільський клуб, а на другому — бібліотека. З 1998 року у її приміщенні православна церква.