Коли фронт наблизився до Дніпра і було віддано наказ про нашу евакуацію, 30 вересня 65 сімей, включаючи мешканців Кронсвейде, покинули Ейнлаге обозом. Це були 49 возів зі 126 кіньми та 30 коровами.

В Апостоловому частину людей – переважно жінок та дітей – відділили від обозу. Їх мали відправити далі залізницею.

[…]

Ми продовжили рух обозом, прибули до Заградівки в районі Кронау, де нам довелося віддати частину возів та коней. 29 жовтня ми повернулися до села Братське. Тут ми відпочивали до 3 листопада, а потім на добре відгодованих конях рушили далі на захід. 10 листопада ми прибули до Проскурова, і того дня випав перший сніг. Було зроблено триденну зупинку. За цей час усіх коней підкували, а племінного жеребця залишили.

13 листопада ми знову рушили на захід. 17 листопада у Немиринцях було оголошено привал, оскільки коні та люди потребували відпочинку. 6 грудня на нас тут напали 50 партизанів, які забрали 11 найкращих коней. О 10-й годині вечора того ж дня прибула інша група партизанів і забралаа ще 29 коней. Таким чином, ми втратили 40 коней із 81. […]

22 грудня весь обоз завантажили у залізничні вагони, і тоді ми рушили далі на захід у холодних, неопалюваних вагонах. 26 грудня ми прибули до Ліцманштадта, де нас продезінфікували. У травні 1944 р. нас перевезли до Вартегау, де нас розмістили в польських будинках.

(Джерело: Fast, Gerhard: Das Ende von Chortitzsa. Ontario, 1973)