Зі спогадів про репатріацію Антона Боша (Anton Bosch)

Найбільший збірний табір для «репатріантів» розташовувався поблизу міста Галле в колишній німецькій казармі. За повного заповнення він мав місткість 11 000 осіб. Після прибуття «репатріантів» військова комісія перевіряла їхні особисті документи. Багато співвітчизників знищували свої німецькі посвідчення особи, насамперед свідоцтва про народження своїх дітей, народжених у Німеччині, які містили зображення орла та свастики (наче вони скоїли злочин, народивши дітей). Прибулих розміщували в бараках. Табір був оточений загородженнями з колючого дроту, що створювало враження, ніби люди перебувають у в’язниці.

Табірна адміністрація складалася з радянських офіцерів внутрішніх військ (МВС)* та кількох німецьких цивільних осіб, які загалом поводилися ввічливо та привітно. Зазвичай тричі на день подавали гарячу їжу з польової кухні колишнього німецького Вермахту: вранці – кашу з перловки або крупи, в обід – традиційний російський капусняк, іноді й німецький гороховий суп, а ввечері – знову кашу з чорним чаєм. Хліб подавали до всіх страв, по дві скибки на особу.

Незабаром розпочалося «перевиховання» мешканців табору. Для роботи з дітьми залучили вихователів, спеціально підготовлених у СРСР. Дітей «граючись» навчали прорадянським ідеям. Це була політика у формі віршів, пісень та дитячих ігор.

[…]

За допомогою таких та подібних засобів совєти заманювали своїх колишніх громадян назад до «раю трудящих». Усіх «репатріантів» фіксували, і за ними уважно спостерігали одразу після прибуття в табір. У кожному великому таборі активно працювала фільтраційна комісія МВС, яка перевіряла людей. Ці комісії, що складалися з відібраних і спеціально навчених офіцерів МВС, перевіряли кожного «репатріанта» індивідуально, і він мусив дати найдетальніший звіт про свою діяльність під час німецької окупації. Вже тут відбулися перші арешти серед радянських німців.

Через три тижні, наче лісова пожежа, поширилася звістка, що всіх мешканців табору депортують до Сибіру. Це викликало значне заворушення. Деякі особи відпрошувалися відвідати родичів у Галле і не поверталися, інші вночі перелазили через огорожу та йшли на Захід. Після цього адміністрація табору посилила контроль. Виходи з табору більше не дозволялися. Усе це віщувало лихе.

У середині серпня 1945 року на табірну колію підігнали перші ешелони, що складалися з п’ятдесяти-шістдесяти товарних вагонів, і «репатріантів» завантажили разом з їхнім майном. Щодня один-два потяги, набиті людьми, залишали ворота табору, прямуючи на схід, «назустріч сонцю, що сходить». Що їх там чекало, не знав ніхто.

* Перевірку репатріантів у 1945 році насправді здійснював НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ), який був перейменований на МВС лише у 1946 році.