Колишня німецька колоніальна школа №27 розташована у селі Благодатне, яке до 1945 року носило назву Вейнау.

Варто зауважити, що у 1914 році у даній школі вчителював Кіліан Густавович Фослер. Сьогодні будівля використовується як сучасна сільська школа.

Село Вейнау, що розташоване у Токмацькому районі Запорізької області, було засноване у 1804 році 37 родинами з Пруської Польщі. У 1810 році до Вейнау приїхало ще 12 родин з міста Карлсруе. У 1815 році 15 родин переїхало до села Вассерау. Вейнау входило до лютеранської парафії Пришиб. У селі розвивалося лісництво, працювала цегельня, столярна майстерня, а також фабрика сільськогосподарських машин Х. та Г. Ценер, заснована в 1910 році. Населення села зростало з часом: у 1804 році тут проживала 131 особа, у 1919 році — 405, а станом на 1926 рік — 469 мешканців, з яких 457 були німцями. У 1939 році чисельність населення становила 460 осіб.

У селі Благодатне, що раніше мало назву Вейнау, зберігся колишній німецький будинок під номером 45 та цегляний паркан. Село Вейнау, розташоване нині в Токмацькому районі Запорізької області, було засноване у 1804 році 37 родинами німців-лютеран, які переселилися з Пруської Польщі. Вони прибули туди у 1802 році з-під Штутгарта.

У 1810 році до села прибуло ще 12 родин з міста Карлсруе, а у 1815 році 15 родин переїхали до сусіднього села Вассерау. Вейнау входило до складу лютеранської парафії Пришиб. У селі діяло лісництво, школа, цегельня, столярна майстерня, а також фабрика сільськогосподарських машин, заснована Х. та Г. Ценерами у 1910 році.

Населення села зростало з часом: у 1804 році тут проживало 131 особа, у 1905 році — 315, у 1919 році — 405, а станом на 1926 рік — 469 мешканців, з яких 457 були німцями.

Лікарня село Мунтау

«Будинок Валля для хворих» — саме таку назву отримала лікарня у селі Мунтау, адже вона була приватною установою Франца Валля.

Село Мунтау, яке є південною частиною міста Молочанськ Запорізької області, було засноване у 1804 році 21 фламандською родиною із Західної Прусії. Назва села походить від Монтау у Західній Прусії. У Мунтау діяли паровий млин, крохмальна фабрика братів Пеннер, приватна лікарня Франца Валля, заснована у 1889 році, та лікарня, збудована в 1911–1912 роках, головним лікарем якої був Еріх Тавоніус.

Сьогодні будівля лікарні використовується як Молочанська районна лікарня, розташована на вулиці Шевченка, 45. У різні періоди населення села становило 145 осіб у 1818 році, 664 у 1897 році, з яких 553 були німцями, та 628 мешканців у 1926 році, з яких 442 були німцями.

Старий німецький будинок у селі Пришиб зберігає історичну пам’ять про німецькі поселення в Україні.

Село Пришиб, засноване у 1804 році на правому березі річки Молочна, було лютерансько-католицьким поселенням. Його заснували 50 родин із Вюртемберга та Бадена. У селі діяли численні підприємства, серед яких металообробні, шкіряні, швейні, цементні, столярні та броварні майстерні, а також дві цегельні фабрики. Тут працювали фабрика віялок Отго Кікаля, аптека, готель, видавництво та типографія Готліба Шаада. Село також славилося своїм центральним училищем, жіночою прогімназією та училищем для глухонімих. Лютеранська кірха була збудована у 1823 році, а католицька молитовня обслуговувала католицьку громаду. Якщо у 1818 році населення Пришиба складало 536 осіб, то у 1926 році в селі проживало 1422 мешканці, з яких 1057 були німцями.

Старий німецькій будинок у селі Підгірне зберігає пам’ять про історичний внесок німецької культури на українських землях.

Село Ной-Штутгарт, нині Підгірне Бердянського району Запорізької області, було засноване 23 родинами з Вюртемберга, а також переселенцями із сіл Ной-Гоффнунг та Ной-Гоффнунгсталь. У селі діяли лютеранська парафія Грунау та євангельська парафія Ной-Штутгарт-Бердянськ. Громада збудувала лютеранську церкву, у якій служив пастором Вільгельм Гейне, а також земську школу.

Населення села поступово зростало: у 1825 році тут проживало 213 осіб, а у 1926 році — 313 мешканців, серед яких 280 були німцями.

Старий паровий млин німця Шолля у селі Борисівка є частиною культурного ландшафту, який нагадує про промислову діяльність минулих поколінь.

Село Борисівка, засноване у 1861 році під назвою Іванівка на місці ногайських аулів Болютмек і Курумбаш, стало домівкою переважно для українців. Однією з визначних споруд села є старий паровий млин, збудований німцем Шоллем. Він розташований на вулиці Центральній, 2.

Стара німецька споруда в селі Пришиб зберігає історію та традиції, залишені німецькими поселенцями в Україні.

Село Пришиб, яке сьогодні належить до міста Молочанськ, було засноване у 1804 році на правому березі річки Молочна. Його засновниками стали 50 родин-переселенців із Вюртемберга та Бадена. Пришиб мав лютеранські парафії в Йозефсталі та з 1811 року у Пришибі, а також католицьку парафію, яка належала до Гейдельберга.

У селі діяли численні підприємства, серед яких металообробні, шкіряні, цементні, швейні, дубильні, столярні, екіпажні, шпалерні та суконні майстерні, а також млин Грюнера та дві цегельні. Особливого значення набула фабрика віялок, заснована Отго Кікалем у 1873 році, а також типографія Готліба Шаада. У Пришибі функціонували аптека, готель, фабрика сільськогосподарських машин, центральне училище (1846), жіноча прогімназія (1911) та училище для глухонімих (1887).

Кількість мешканців постійно зростала: у 1818 році тут проживало 536 осіб, у 1864 — 1514, а у 1926 — 1422 мешканці, серед яких 1057 були німцями. Стара німецька споруда села зараз розташована в місті Молочанськ на вулиці Рогачова.

Старовинний арковий цегляний міст на сході села Розенфельд розташований над річкою Обиточна та уособлює зв’язок України з німецькою культурною традицією.

Розенфельд, нині село Оленівка Бердянського району, було засноване у 1822 році 26 родинами із Вюртемберга. Село належало до євангельської парафії Ной-Штутгарт. Сепаратистська братська громада приєдналася у 1873 році до євангельсько-лютеранської церкви. У Розенфельді діяла земська школа.

У різні роки кількість населення села змінювалося: у 1858 році тут мешкало 328 осіб, а у 1926 році — 292 мешканці, серед яких 250 були німцями.

Знаковою спорудою села Карлсруе є старовинний німецький вітряний млин, що зберігся донині.

Карлсруе, нині село Зразкове Мелітопольського району Запорізької області, засноване у 1815 році переселенцями з Бадена, Ельзасу, Вейнау та Вассерау. Село отримало назву на честь міста Карлсруе в Бадені.

Карлсруе належало до лютеранської парафії Гохштедт. Село мало населення: у 1818 році — 176 осіб, у 1886 році — 811, а у 1939 році — 648 мешканців.

Нойендорф, нині село Широке Запорізького району, було засноване у 1790 році на правому березі річки Томаківка. Його засновниками стали 38 родин менонітів із Західної Прусії. Село назвали на честь однойменного населеного пункту в Західній Прусії. На півдні села розташований старовинний німецький будинок.

У Нойендорфі діяли млин Пітера Гейнріхса, олійниця, середня школа та бібліотека. Населення села досягло свого піку у 1923 році, коли тут мешкало 1459 осіб, із яких 1443 були німцями. У роки Другої світової війни село налічувало 1655 мешканців, із яких 1631 були німцями.

Село Розенфельд відоме своїм старовинним арковим цегляним мостом, розташованим над річкою Обиточна.

Розенфельд, нині село Оленівка Бердянського району, було засноване у 1822 році 26 родинами із Вюртемберга. Село належало до євангельської парафії Ной-Штутгарт. Сепаратистська братська громада, яка була філією громади Нойгофнунг, у 1873 приєдналася до євангельсько-лютеранської церкви. У Розенфельді діяла земська школа.

У різні роки населення села змінювалося: у 1858 році тут мешкало 328 осіб, а у 1926 році — 292 мешканці, серед яких 250 були німцями.

Старовинна будівля у селі Гоффенталь є цінним історичним надбанням регіону.

Село Гоффенталь, нині частина міста Молочанськ, засноване у 1804 році 19 родинами із Західної Прусії та Вюртемберга. Село належало до лютеранської парафії Пришиб. Гоффенталь став відомим завдяки виробництву: тут виготовляли вози, віялки Фердинанда Васловського, землеробні машини Герстенбергера та Бюлера, а також тут діяли ливарні, машинні та силікатно-цегельні заводи. У селі працювали майстерні з фарбування тканин, слюсарні майстерні та крохмальний завод.

У 1939 році в селі проживало 806 осіб, серед яких більшість становили німці.

Село Гальбштадт, нині місто Молочанськ, було засноване у 1804 році переселенцями із Західної Прусії на лівому березі річки Молочна. Свою назву село отримало від однойменного поселення в Західній Прусії. Гальбштадт став промисловим центром молочанських колоній. Тут діяли сукняна фабрика з фарбувальнею та прядильнею, заснована І. Классеном і І. Г. Фейном у 1815 році, а також оцтова фабрика (1808), водяний млин (1810), паровий млин Вільмса, машинний і чавуноливарний завод Г. Франца та П. Шредера (1874), ливарний завод К. Веделя, фабрика візків Вінса та два цегельно-черепичні заводи.

Особливе місце займали броварня, оцтовий і лимонадний завод Г. Нойфельда, засновані у 1832 році, винокурня І. Нойфельда, крупорушка, дві олійниці, а також взуттєві, столярні та кравецькі майстерні. У селі працювала торгова лавка Г. Вільмса. Торгові будинки «Г. Шредер» і «Франц та Шредер», два готелі та товариство взаємного кредиту, засноване в 1899 році, доповнювали комерційну картину села.У Гальбштадті також діяли менонітська типографія П. Я. Нойфельда (1886), видавництво та книжкова крамниця «Райдуга». Освітня система включала центральне училище (1835), педагогічне училище (1878), реальне училище, яке з 1908 року стало комерційним, та жіночу середню школу (1910). Також діяло Молочанське товариство сільського господарства (1912), і відділення Спілки громадян голландського походження (1922).

Село було місцем народження відомого менонітського проповідника й поета Б. Гардера, а також літераторів Є. Едігера та Д. Ремпеля. Населення зростало з 166 осіб у 1818 році до 4098 мешканців у 1939 році.

Менонітська садиба в селі Хортиця є свідченням багаторічної історичної спадщини минулих поколінь. Село Хортиця, нині селище Верхня Хортиця в Запоріжжі, було засноване у 1789 році 34 родинами із Західної Прусії. Село слугувало центром менонітської громади Хортиця, а також католицької парафії Ямбург. У селі побудували менонітський молитовний будинок у 1835 році.

Хортиця мала розвинену промисловість. Тут діяли завод нафтових двигунів Д. Крегера, машинобудівне підприємство «Лепп й Вальман» (1850), яке стало одним із найбільших у Причорномор’ї, та завод землеробних машин А. Я. Коопа, заснований у 1864 році. Також працювали фабрика вітряних млинів К. Гільдебрандта, яка з 1878 року перетворилася на завод землеробських машин «Гільдебрандт та Пріс», фабрика сільськогосподарських машин П. К. Тіссена (1874), цегельня та вісім млинів, серед яких млини Нібура (1872), П. Фаста (1879), Гейнріхса, Діка та інших.

Освіту забезпечували центральне училище, засноване у 1842 році, та жіноча школа (1895). Також у селі діяли земська та фабрична лікарні, а також ветеринарна станція.

Населення зросло з 362 осіб у 1818 році до 2580 мешканців у 1926 році.

Старі будівлі на вулиці Абрагама Коопа в селі Розенталь представляють особливу цінність.

Село Розенталь, нині частина Запорізької області, було засноване у 1790 році 20 родинами із Західної Прусії. Село було частиною менонітської громади Хортиця.

У Розенталі розташовувалися численні промислові підприємства: фабрика сільськогосподарських машин Ремпеля (1870), моторний завод Давида Крегера, годинниковий завод Іоганна Крегера, а також цегельно-черепичні заводи Фабера, Регера й Пеннера. Тут працювали млини Г. Тевса (1867), Г. Нібура, І. Функа, І. Гільдебрандта та інших підприємців.

Соціальна інфраструктура включала типографію, лікарню та аптеку. У 1926 році населення села становило 1419 осіб.

Старий будинок на зaході села Барвінівка, привертає особливу увагу.

Село Шенфельд, нині Барвінівка Новомиколаївського району Запорізької області, було засноване у 1868 році за 70 км на схід від міста Олександрівськ, тепер місто Запоріжжя.

Село було невеликим: у 1885 році тут проживало 56 осіб, а до 1919 року населення зросло до 735 осіб, з яких більшість становили німці. Шенфельд став яскравим прикладом традиційного менонітського поселення з його характерною архітектурою та організацією життя.

Старий німецький будинок у селі Підгірне відображає культурно-історичну присутність німецьких громад на українських територіях.

Село Ной-Штутгарт, відоме також як Надгірне, нині є селом Підгірне Бердянського району Запорізької області. Воно було засноване 23 родинами переселенців із Вюртемберга, а також із сіл Нойгоффнунг і Нойгоффнунгсталь. Ной-Штутгарт став важливим осередком релігійного життя. Лютеранська громада належала до парафії Грунау, євангельська – до Ной-Штутгарт-Бердянськ (з 1865 року), а католики відвідували парафію в Бердянську. У селі була збудована лютеранська церква, у якій служив пастором Вільгельм Гейне, а також працювала земська школа.

Населення села поступово зростало: у 1825 році тут проживало 213 осіб, у 1926 – вже 313, з яких 280 були німцями.

Старий німецькій будинок у селі Адріанівка на вулиці Жовтневій сприяє збереженню пам’яті про багатогранну історію німецької діаспори в Україні.

Село Розенфельд, нині Адріанівка Вільнянського району Запорізької області, - лютеранське поселення, розташоване біля річки Мокра Московка. У 1902 році тут проживало 114 осіб, у 1919 – 255, а в 1926 – 292 мешканця.

У селі Бурвальде розташований старовинний німецький будинок.

Село Бурвальде, яке нині є селом Бабурка Запорізького району Запорізької області, було засноване у 1803 році 27 родинами переселенців із Західної Прусії. Село отримало свою назву на честь Бервальде в Західній Прусії. Бурвальде належало до менонітської громади Хортиця.

Населення зростало з 195 осіб у 1818 році до 683 осіб у 1941 році, з яких 320 були німцями. У роки Другої світової війни чисельність населення зменшилася, і в 1942 році тут проживало 600 осіб, серед яких 34 родини залишилися без глави сім’ї.

Колишній склозавод Якоба Петровича Валла був важливим елементом культурної спадщини німецької громади, яка оселилася на цих землях.

Місто Пологи виникло у 1883 році під час будівництва залізниці між Бердянськом, Донбасом і Харковом.

До 1852 року багато менонітів і німців із Молочної та Пришибської колоній переїхали до міст Мелітополь, Бердянськ, Оріхів, Пологи, Одеса, Керч і Воронеж. У цих містах вони стали вчителями, управителями, чиновниками, а також власниками млинів, маслозаводів і садових господарств. Вони розвивали торгівлю технікою, відкривали столярні та меблеві майстерні, будували цегельні заводи, займалися пошиттям костюмів і ремонтом годинників.