Зі спогадів Клауса В.А., 1930 року народження, уродженця колишньої німецької колонії Розівка Ясинуватського району Донецької області

Почалася війна. У селі йшла підготовка до евакуації. […] Людей постійно забирали або рити окопи, або – до трудової армії. У середині серпня й мого батька забрали до трудармії. 

На початку вересня оголосили, щоб усі готувалися до евакуації. Дозволяли брати із собою лише найнеобхідніші речі, такі, щоб їх можна було понести в руках. 10 вересня нас відвезли на станцію Ясинувата. Але вагонів, видно, не було. Тому ми до 20 вересня жили на привокзальній площі. Спали просто неба на своїх речах. Харчувалися хто як міг. […]

Нарешті нас завантажили у вагони, звичайно ж, у вантажні, які в народі прозивали «телятниками». Вікна й двері у вагонах нам зачиняли, тож дихати було важко. Возили нас то назад, то вперед, бо зупинялися невідомо де і невідомо на скільки. Часто шляхи попереду виявлялися розбомбленими. Доводилося їхати назад або звертати кудись убік. Так везли нас цілий місяць. 

Привезли нас на станцію Джакси Єсільського району Акмолинської області. […] На станції нас уже чекали підводи, запряжені волами. Нас навантажили на них і рушили. Першого дня проїхали кілометрів двадцять. Зупинилися на ніч. Волів треба було нагодувати й дати їм відпочити. А от про те, щоб нагодувати чи обігріти нас, ніхто не подбав. Навколо на багато кілометрів простягався дикий, вітрами продуваний степ, що поріс ковилем. Стояв жовтень – з його нічними заморозками й нескінченними дощами. […] Таким чином, на четверту добу ми дісталися місця нашого ув’язнення.

Поселили нас у будівлі школи. Людей спочатку було дуже багато. Хворі, голодні й виснажені ми лежали на підлозі один біля одного. Потім почали масово помирати від голоду й хвороб […] Лише під Новий рік живих доходяг, що лишилися живими,  розселили по хатах, а нерідко – по льохах, сараях і хлівах.

У лютому 1942 р. маму забрали до трудармії. […] А мені тоді було років 10–11, а сестричці – 7–8. Але завдяки добрим людям різних національностей ми вижили.

Наша мама в той час перебувала на лісоповалі у Пермській області. Повернулася лише в серпні 1946 року, зовсім хвора. Через хвороби вона вже так і не змогла більше ніде працювати. 

Про батька ми дізналися пізніше, що він теж був у трудармії на Уралі, неподалік від мами, у сусідній Свердловській області, біля міста Карпинськ. Батько помер від виснаження й каторжної праці взимку 1942 року.

(Джерело: История немцев Украины в годы Великой Отечественной войны: Сб. док. и материалов. Донецк, 2005)